
Аби відзначити 6-ту річницю подружнього життя (12 вересня), ми вирішили вийти на променад. Особисто мені кортіло розділити свої враження від новинки – Сумської муніципальної галереї, публічне відкриття якої я бачив у теленовинах тиждень тому.
Так от. Моя дружина вдягла гарну сукню з прикрасами, на які задивлялися зустрічні жінки. Вона стала схожа на господиню чайної церемонії, випускницю, першокурсницю чи свідка на весіллі. Ми вийшли з темного під’їзду до яскравого сонячного дня. Чисте, вимите теплим вереснем повітря аж блищало на світлому жінчиному волоссі.
Ішли звичним шляхом, яким ходили на роботу. Незважаючи на пізню суботню годину (близько третьої по обіді), під Воскресенською церквою зібралися красиві, гарно вдягнені люди. Вони дивилися на наречену, що позувала перед фотографами. За її спиною в закутку церкви «заникалися» три дівчини. Дівчата курили тонкі сигарети, обсмикуючи сукні й неспокійно озираючись. За сто метрів іще одна весільна компанія під музику виходила з дверей РАГСу.
Між тим, я розповідав дружині плітки про галерею. Наприклад, що в її правому крилі має відкритися книжкова крамниця великого слобожанського видавництва. Або про заступника міського голови, який вивісив свої фотографії поруч із роботами професійних жреців об’єктиву. Про анонімну колекцію сімейних фотографій, що розташувалася на лівій стіні галереї та про задуху в слабовентильованому галерейному приміщенні.
За кілька кроків ми вийшли на Соборну. Я піднявся на ганок муніципальної галереї і... «поцілував» дверний замок.
- Зачинено.
- Мабуть, сьогодні вихідний, – гадає дружина.
- Ні, вихідний – понеділок. Швидше за все не встигли «здати об’єкт в експлуатацію».
Ми розвертаємося й продовжуємо святковий променад чудовим містом. А телебаченню (не тільки в Сумах) – як в анекдоті: довіряй, але перевіряйся.
Микола Німчуноff
Матеріали за темою: