новини України

300 років тому в Бендерах помер 70-річний гетьман України

Іванові Мазепі не вдалося здійснити мрію свого життя — створити незалежну українську державу Але те, що він «для общаго добра... моей Отчизны бідной Украины» наважився поставити це питання для наступних поколінь, є найголовнішим його заповітом нащадкам. Про гетьмана й досі існує безліч пліток, небилиць, які придумали колись його опоненти, царські прислужники, імперські історики. Отож спробуємо ще раз акцентувати увагу на деяких запитаннях, на які не дуже люблять відповідати сучасні знеславники Мазепи.

Чи справді він 20 літ вірно служив царю, а потім зрадив?

Як свідчать документи, Мазепа мріяв здобути волю Україні не тільки в останній рік свого правління. Але військовий потенціал Гетьманщини був недостатній для самостійного виступу проти царської Росії. За сприятливих обставин з лівобережних полків можна було мобілізувати на війну 40—50 тисяч козаків. У той час Московія мала у своєму підпорядкуванні майже 150 тисяч вояків, з них більш як половина несли регулярну військову службу. Перед початком Північної війни в Петра І налічувалось 111 стрілецьких та солдатських полків, у кожному — по 1100—1300 солдатів. Належно протистояти такій мілітарній силі українські сили могли лише в союзі з противниками Московії.
 
Наприкінці 1689-го — на початку 1690 року на контакт з польським королем Яном ІІІ Собеським виходять посланці Мазепи К. Мокієвський, ченці Соломон, Русанович. «А про те Вашій Королівській Милості оголошуємо, — повідомляв у таємній записці гетьман, — що ми, скільки душ нас присягли, щоб за одне думати». Львівський єпископ Йосип Шумлянський від імені короля надіслав Мазепі листа, де писалось: «І в Божий час працюйте, і те іго з вільної шиї народу свого зняти промишляйте».

На початку 1691 року Мазепа посилає свого старшого канцеляриста Петра Івановича Сулиму (Петрика) з секретною місією до кримського хана Селім-Герея. «И писаны те писма к старому хану от гетмана,.. — свідчив на допиті у 1693 році свідок-писар Григорій Волковський, — чтоб они татарове Малороссийских городов с народом учинили мир, й собрався шли к малороссийским городам, й совокупясь с Малороссийским войском, итить бы им войною на Великороссийские городы, так ж как было преж сего при Хмельницком».
 
На жаль, Селім-Герея, до якого Мазепа їздив від Яна Казимира у 1663 році, тоді змістили. У Кримському ханстві йшла боротьба за владу — по декілька місяців правили Саадет-Герей ІІ, згодом Сафа-Герей І. Все це утруднювало Батурину пошук партнера для співпраці.
 
У 1692 році московські урядовці, отримуючи суперечливі повідомлення про наміри Мазепи, намагалися викликати його до Москви. Але старшинська рада замість нього послала велике козацьке посольство на чолі з чернігівським полковником Яковом Лизогубом. Їх протримали там майже рік як заручників. Мазепа всупереч бажанню змушений був відкласти повстання і на довгі роки відмовитися від задуманого. Польський посол Кир’як Ісарович у звіті про дипломатичну місію в Батурин у 1693 році писав: «А так Москва пильнує Мазепи, що йому не дозволяють і поговорити з іноземною людиною».

Думав про своє збагачення чи волю України?

На це частково дають відповідь рядки його «Думи», яку він дав почитати архімандриту Никону:
 
«Жалься, Боже, Украины,
Що не вкупі мает сыны!
...Ей, Панове Енералы,
Чому ж есте так оспали?
И вы, Панство Полковники,
Без жаднои політики,
Озьмітеся всі за руки,
Не допустіть горкой муки
Матці своей болш терпіти!
Нуте врагов, нуте быти!
Самопалы набувайте,
Острых шабель добувайте,
А за віру хоч умріте,
И вольностей бороніте!
Нехай вічна будеть слава,
Же през шабли маем права!».

Зазначимо, що в козацькій державі Мазепи люди були вільними. Селянство відбувало «всякое послушенство» за надану йому в оренду землю. Старшина, призначений на відповідальний уряд, отримував рангові маєтності. Так, Іван Мазепа, ставши гетьманом, отримав на ранг 19654 двори, в яких мешкали понад 100 тисяч селян. Вони розміщувалися у 72 селах. Населення рангових маєтностей сплачувало податок не Мазепі як приватній особі, а гетьманові — для виконання ним владних повноважень. З отриманих доходів він мав забезпечити функціонування гетьманської адміністрації, охорони, утримання резиденції, почту, музик, частково війська. Отримані кошти він також спрямовував на розбудову монастирів, церков. Загалом лише за опублікованими джерелами відомо про 220 церков, збудованих за правління Мазепи. З них 44 під його особистим патронатом.
 
На Гетьманщину тікали від кріпосництва люди з Московії, Польщі. Поляк Еразм Отвіновський писав, що гетьман «в усього народу... був у шанобливій любові та побожній повазі». Це саме писав французький посол Жан Балюз, що відвідав Батурин.
 
Гетьману деякі історики закидають, ніби він був жорстоким кріпосником, маючи 20000 кріпаків у Московії. А факти свідчать про дещо інше. У 1699 році Мазепа купив у російських поміщиків землі в Рильському повіті й заснував там кільканадцять слобід, сіл (зокрема, Іванівське, Амонь, Вишні Деревеньки, Урусу, Ольхівку, Куреньки, Дроновку, Жилину, Гузомою, Ізбицю, Софроново, Коренево, Снагость та інші). Оскільки засновник надавав переселенцям значні пільги, брав з них лише незначний податок, то чутка про «землю обітовану» швидко розповсюдилася довкруж. Якщо в Івановському в 1705 році було 187 дворів, то вже у 1708-му — 697, в Мазепинцях відповідно 30 і 93, у Гузомої — 30 і 69, Амоні — 72 і 178, Вишніх Деревеньках — 52 і 213. Фактично у такий спосіб ішло розширення меж Гетьманщини за рахунок прикордонної території. Надання пільгового режиму переселенцям дуже муляло російським поміщикам-кріпосникам, які жили за іншими законами, купляли-перепродували селян, як худобу. Гетьман через те просив царя, щоб вони «никакой обиды и насильства людям свободным, в оные слободки идущим, по дорогам перенимая, разорения не чинили».

Гетьман — одинак- «изменник» чи мав підтримку в Гетьманщині?

У 1707 році цар надумав реорганізувати гетьманський устрій, перетворивши козаків на солдатів. Тоді ж Петро І захопився створенням Київської губернії на базі міст Гетьманщини. Ці плани, зневажливе ставлення московських урядовців до прав, вольностей гетьманців породжували невдоволення українського люду. Прилуцький полковник Дмитро Горленко в колі гетьмана говорив: «Як ми за душу Хмельницкого всегда Бога молим и имя его блажим, что Украину от ига ляцкого освободил, так... мы и дети наши во вечные годы душу и кости твои будем проклинать, если нас за гетьманства своего по смерти своей в неволи зоставишь».
 
Попри несприятливі обставини, в повстанні мазепинців взяли участь до 40 тисяч українців (з них більш як 30 тисяч загинули). Перед Полтавською битвою під керівництвом Мазепи було загалом 13—15 тисяч війська: 9—10 тисяч запорожців; понад 3000 козаків, сердюків, компанійців; полтавських, гадяцьких полчан — до 3000 душ. 17 червня, свідчив на допиті Леон Івашкевич, «в Жуках стоит Мазепа, а при нем войско, которое вчерашняго дня выходило, конницы тысячи с 4, пехоты 8 полков, а при них 2 пушки».

Зверхник гетьманців був отруєний?
 
Після поразки в Полтавській битві тяжке матеріальне становище емігрантів, їхня політична невизначеність надломили дух повстанців. Вони втратили віру в справу визволення України. Переслідувані російською стороною, вигнанці стали міркувати про своє майбутнє.
 
У Бендерах гетьман як розпорядник військового скарбу, сподіваючись на своє одужання, до останньої хвилини дбав, щоб золото й коштовності, привезені ним, залишалися нерозграбованими тими, хто клопотався лише власними проблемами. А старшини, розмежовані дискусією про майбутні дії — повернення додому чи продовження боротьби, — не наважувалися ставити перед Мазепою питання про наступництво та про подальшу долю військового скарбу. Тим часом хвороба гетьмана прогресувала.

Він попросив Карла XІІ, щоб той виділив йому надійного охоронця. Король задовольнив прохання. «Коли я прийшов до нього, — писав згодом охоронець, — він був дуже слабим. Як тільки я увійшов, він дуже зрадів, бо мав нарешті з ким поговорити. Потім він попросив мене, щоб я був коло нього і не спускав ока з його речей та кімнати, а особливо пильнував скриню та два бочівки-чвертки, повні дукатів, та ще кілька сідельних сумок, напханих коштовностями та великою кількістю золотих медалей.
 
Сідельні сумки були сховані у гетьмана під подушкою, а бочівки з дукатами стояли перед ліжком. Ще він попросив мене, щоб як нікому з його людей не дозволяв нічого приносити чи брати з кімнати».
 
Через декілька днів, 22 вересня 1709 року, гетьман помер. Попри чвари в козацько-запорозькому таборі, йому влаштували пишний похорон. Зібралися старшини, шведський генералітет, прості козаки. Похоронну процесію відкривали королівські сурмачі та барабанщики, які виконували похоронний марш. За ними один із старшин ніс гетьманську булаву. Слідом три пари білих коней везли тіло Мазепи.
 
Червоний оксамит із золотими галунами вкривав труну. Козаки з оголеними шаблями їхали на конях обабіч процесії. Далі йшли, голосячи, дружини старшин. Позаду них їхали на конях Орлик, Войнаровський і тридцять шведських офіцерів. За ними — з опущеними прапорами — козацьке військо. У церемонії прощання з Мазепою взяв участь і Карл XІІ. Гетьмана відспівали в церкві села Варниця, а потім поховали в кафедральному соборі монастиря св. Георгія в Галаці.
 
По смерті Мазепи не вмерла його ідея створення самостійної держави. Виступ мазепинців показав Московії, що Україна — все-таки не губернія, в якій можна правити губернаторами. Це — край, в якому поважають волю, традиції, беруться за зброю, якщо нехтують права людності.

Сергій Павленко, власний кореспондент «Голосу України» в Чернігівській області