новини України

- Любов Василівно, розкажіть, що вплинуло на ваше рішення стати педагогом?
- У мене дійсно були зразки для наслідування – мої вчителі. Я за першою освітою вчитель початкових класів. Моя перша вчителька – Галина Арсеніївна Мороз. На жаль, її вже немає серед живих. Вона була вчителькою від Бога, яку ми  боготворили, дуже любили, та й зараз любимо. Галина Арсеніївна мала дивовижну манеру мами, старшої сестри, друга. Якраз у ній все це так гармонійно поєдналось! Саме вона вплинула моє рішення стати вчителем початкових класів.
 
А от за другою освітою я вчитель математики. Ще зі школи мені математика добре вдавалась.  І Галина Михайлівна Муштай, моя вчителька математики, завжди викликала мене до дошки, коли пояснювала матеріал. Я виводила теореми, формули, розв’язувала задачі. Таким чином, на кожному уроці була таким собі міні-вчителем. Тому й мені захотілося стати вчителем математики. Закінчила я Сумський державний педагогічний інститут ім. А. Макаренка (тепер - університет) і здобула професію вчителя математики. Зараз маю магістерську освіту – адміністративний менеджмент, закінчила аспірантуру. 
 
- Чи пам’ятатаєте перший проведений Вами урок? Яким він був?
- О! (Посміхнулась). Перший урок я проводила 1 вересня 1976 року у Жовтневій школі Білопільського району Сумської області  у 1-А класу. Тридцять один першокласник. То було хвилююче… Не можу говорити, що він мені запам’ятався. Але ці допитливі оченята… Мені було дуже важко говорити, я була російськомовна, приїхала до сільської місцевості, але говорила українською. Дізналась, що діти часто говорили батькам: «Вона поки на уроці – говорить українською, а лає «по-руськи».
 
У Жовтневій школі в мене була хороша наставниця – Паша Яківна, яка закінчувала свою трудову діяльність у той час, коли я тільки починала працювати. Вона мені передала все, що знала і мала сама. Вона вчила, як треба себе поводити, правильно спілкуватися, ставитися до дітей. Бо власних ще тоді не було, а працювати доводилося з меншими. Практика й теорія це одне, а трудова діяльність – це зовсім інше. Тому хвилювання, звичайно, було.
 
Вчителем математики я працювала у Сумській школі № 16. Вела учнів з й по 3 клас, а потім  вони переходили до 5 класу, де я з ними була як класний керівник і вчитель математики разом. Потім мене вже назначили завучем двадцять шостої школи м. Суми. 
 
- Зараз колишні учні підтримують з Вами контакти?
- Звичайно! Вітають завжди, телефонують. До речі, як самі, так і батьки їхні, що дуже приємно. Так-так, я досі веду своїх колишній учнів по життю. Одна з моїх учениць – Ліда Черевата – вчиться нині у Глухівському педагогічному університеті. Ми з нею часто спілкуємося. З іншими такою контактуємо, зв’язок не втрачаємо. 
 
- А чи не сумуєте за викладацькою діяльністю?
- Правду сказати – сумую. Щоправда, я і зараз викладаю в СумДПУ ім. А. Макаренка на факультеті післядипломної освіти. Але тут я працюю з дорослими сформованими людьми, а повернутися хотілося б саме до середньої школи. У дітях цього віку більше бажання щось знати, чогось досягти, брати участь у конкурсах, олімпіадах тощо. 
 
- Яким, на Ваш погляд, повинен бути сучасний педагог?
- Основне, педагог повинен любити дітей, розуміти їх, бути освіченим, готовим відповісти на будь-яке запитання, а ще – просто бути другом. Чому? Тому що молоде покоління хоче бачити біля себе людину, яку хочеться наслідувати. Відповідно – педагог повинен бути тим зразком. 
 
- Що можете сказати про цьогорічне поповнення рядів сіячів «доброго і вічного» молодими кадрами?
- Ми маємо на сьогодні різновікову категорію. Але, на превеликий жаль, зменшується кількість молодих педагогів, які безпосередньо ідуть працювати до школи. Так склалось, що досвідчені працівники дорожать своїм місцем у навчальному закладі. Це по-перше. По-друге, зменшується контингент учнів, а значить – зменшуються  класи. Тому не всі спеціалісти вищих навчальних закладах працевлаштовуються. Але ми молодим спеціалістам завжди раді, щорічно вшановуємо їх на професійних конференціях на початку навчального року. Цьогоріч  у Сумській області когорта педагогів поповнилась на сто молодих працівників. 
 
- Любове Василівно, розкажіть, будь ласка, яку репутацію в України має освіта Сумщини?
- Це запитання дуже приємне. Репутація у нас хороша, маємо добрі результати. Двадцять шостого вересня відбулась колегія Міністерства освіти й науки України, на якій з доповіддю виступив міністр освіти Іван Вакарчук. Приємно, що за всіма показниками стосовно досягнень областей у галузі освіти, скрізь Сумщина звучить позитивно. Ми перші в Україні по позашкільній освіті з найбільшого охоплення дітей. При цьому враховувалась якість надання позашкільної освіти. Високі показники з надання дошкільної освіти. Також ми в п’ятірці  кращих за результатами зовнішнього незалежного оцінювання. Із шістдесяти трьох учнів по ЗНО в Україні, котрі набрали з двох і більше предметів по двісті балів, четверо із Сумщини. При цьому, вісім областей України взагалі не мають «двосотенників». А ще -  високі результати по олімпіадах, конкурсах, змаганнях тощо. Хотілося б сказати і про виконання програми «Шкільний автобус», де ми теж одні з кращих в Україні. Тільки в цьому році за кошти обласного бюджету придбали шістнадцять шкільних автобусів, і два за фінанси місцевого бюджету.
Єдиний негатив  - на Сумщині складна демографічна ситуація. Контингент зменшується, збільшується кількість малокомплектних шкіл. Але я наголошую, перспективи в області є, і досить непогані.
 
- То що ви побажаєте педагогам Сумщини до дня їхнього професійного свята?
- Моїм колегам хочу побажати міцного здоров’я, натхнення, щоб їх завжди радували їхні вихованці, учні. Щоб те розумне, добре, вічне, яке вони сіють, проростало рясними сходами і давало щедрі плоди. Щоб наступні покоління цінували вчителя не тільки як носія знань, а й як справжнього друга і взірця для наслідування, на котрого можна рівнятися. Нехай учні згадують вас із вдячністю, як своїх других батьків!
 
- Дякую Вам за розмову. З наступаючим святом!