новини України

Навколо вказаної справи вже близько п’яти років ведуться дебати. Вона набула резонансу, регіональні та всеукраїнські ЗМІ говорили про її заплутаність. А відтак було незрозумілим, чи ж заслужено покараний молодий роменець Сергій Верхогляд. 

Розгляд справи досі триває, завдяки небайдужим. До останніх відноситься голова Роменської районної ради Олексій Біловол. Саме до нього нещодавно звернувся один із свідків загадкових подій 24 січня 2005 року в селі Бочечки Конотопського району Сумської області Сергій Литвин. Хлопець запевняє, що його замучила совість за ті неправдиві показання, які його змусили дати правоохоронці Конотопського райвідділу. І сьогодні своїми свідченнями хоче допомогти Сергію Верхогляду, котрий із квітня 2007 року відбуває десятирічне ув’язнення.
 
«Сергій Верхогляд не був у Бочечках, – запевняє Сергій Литвин. – Я це знаю, бо там був я. Чому підписав попередні свідчення? Бо на мене тиснули правоохоронці. Вони не вірили, що я не знаю людей, котрі здійснили злочин».
 
Нагадаємо, 24 січня 2005 року Сергій Литвин разом із двома приятелями повертався з Кролевецького району, де перебував у справах. Дорогою підібрали двох незнайомих чоловіків (близько сорока і тридцяти п’яти років) і погодилися підвезти їх до Конотопа. Мовляв, і по дорозі, та й зайві гроші, які заплатять пасажири, не завадять. Один із пасажирів начебто попросив зупинитися біля кафе в селі Бочечки, щоб чогось перехопити. Поки Сергій чекав у машині, біля кафе почало коїтись щось неладне. Як згадує Литвин, почалась бійка, суть якої зрозуміти не вдалося. Ні сам він, ані його товариші не брали в ній участі, стверджує чоловік. Потім всі сіли до машини і залишили місце події. Разом із пасажирами доїхали до роменського автовокзалу, де незнайомці попросили спинитися. Про подальший напрямок тих двох нічого невідомо.
 
Знайшли Сергія Литвина за номерними знаками автомобіля, котрі, як з’ясувалось, запам’ятав хтось із очевидців події у селі Бочечки. «Найбільше мене вразила поспішність рішень та розгляду справи, – повідомив Сергій Литвин. – Шокувало, що я, намагаючись допомогти хоча б чимось, підказував слідчим зняти відбитки пальців двох пасажирів у машині. Та на мене ніхто не зважав». Та й загалом не зважали на свідчення Сергія, вимагали інших – зізнатися у нескоєному злочині. Хлопець не погоджувався, за що був побитий працівниками міліції Конотопського відділку та прикутий наручниками до батареї, отримав безліч синців. Наслідок трьох днів голодування та знущань побачила мати затриманого Сергія – Любов Литвин. «Коли почула, що сина затримали, спочатку не могла зрозуміти, де саме, бо точно ніхто пояснити не міг, що сталось. Говорили взагалі про якусь ДТП, – згадує вона. – Уже потім, майже через день, знайомий міліціонер із Ромнів сказав, що мій син у Конотопі. Це стало відомо ввечері, виїхати було нічим. Тож довелося дотерпіти до ранку. Коли приїхала до Конотопу, побачила свого сина – не впізнала: розбите обличчя, блідо-жовта шкіра. За моє запитання до правоохоронців, що вони зробили з ним, ті мені відповіли: «А що ви хотіли, він трьох зарізав!» Від тих слів я ледь не зомліла, посунулась по стіні…»
 
Як розповідає Любов Литвин, правоохоронці запевняли, що Сергія побили родичі убитого. Коли жінка сказала, що викличе адвоката, у міліції запевнили, що її сина відпустять. «Пригадую, як Сергій сказав мені: «Мамо, якби ти не приїхала сьогодні й мені знову робили те, що я пережив, я б підписав що-завгодно». Сергій згадує: коли наполягав на присутності адвоката, йому не те що відмовили у цьому, а навіть запевнили: «Ти ще, окрім згоди у скоєнні злочину, підпишеш відмову від захисту».
 
Повернувшись додому, Сергій морально не міг прийти до тями. Забрав речі, пішов кудись. А 27 жовтня 2007 року його затримали.
 
«Відсидів» Сергій Литвин два роки, – за зовсім іншою справою, що стосувалася його затримання на демонстрації в Києві під час президентських виборів. Класифіковано те було, як участь у масових безпорядках. Двадцять третього жовтня цього року його випустили. За час відбування терміну чоловіка жодного разу не викликали для свідчення у справі Верхогляда. Зате, говорить Сергій, з-поміж ув’язнених «блукали» розмови щодо його особи. Мовляв, «сидить у вас тут один, з яким розібратись треба». Хто буде з ним розбиратися і як? Органи судочинства не мають, як бачимо, жодної зацікавленості швидше розслідувати справу й знайти винних.
 
«До мене ніхто не звертався за будь-якими свідченнями, – повідомив Сергій Литвин. – Поки що не погрожували, окрім тих чуток у колонії. Та без супроводу не виходжу. Я розумію, що сказавши те, чого не хочуть від мене чути, наражаюсь на небезпеку. Чому вирішив розповісти правду? Щоб відпустили невинного Сергія Верхогляда. Ще відбуваючи покарання, вирішив: коли вийду, спробую довести, що все було не так, як стверджують правоохоронці. Не можу зрозуміти їхньої незацікавленості у пошуку правди. Комусь вигідно, щоб це було саме так, як є.».
 
«Зараз у нас немає віри до правоохоронних органів, – говорить Олексій Біловол. – Справа постійно відкладається, затримується, спеціально затягується час. Що аж ніяк не на користь Сергію Верхогляду. Ми вже стільки разів зверталися до владних структур із цією справою, не дістались хіба до президента». Олексій Біловол переконаний: «Досить хвалитися словами! Демократія мусить уміти себе захищати!».
 
Двадцять шостим жовтня цього року прокурору Сумської області Олександру Горбаню від адвоката Володимира Цимбала, захисника Верхогляда, адресовано скаргу на протиправні дії органів досудового слідства щодо незаконного утримання під вартою Сергія Верхогляда. У ній зазначено прохання скасувати запобіжний захід щодо обвинувачуваного – взяття під варту та звільнити його з-під варти.